просто люблю. і хочу з вами поділитися;-)

28 червня о 17.00 в рамках фесту Країна Мрій відбудеться перший в історії ЕТНОСЛЕМ. Літературна сцена - дворик Музею І. Гончара, вул. І. Мазепи, 29. Учасники: ПАВЛО КОРОБЧУК (Нігерія) МУЛЬТФІЛЬМ ГАГАРІН (Сирія) ЛЕСЯ П'ЯТАК (Китай) ОЛЕКСАНДРА ОЧМАН (Папуа Нова Гвінея) ОЛЬГА ЗАВОРОТНА (Республіка Комі) МИКОЛА ЛЕОНОВИЧ (Гондурас) ДМИТРО ЛАЗУТКІН (Ізраїль) СЯРГЕЙ ПРИЛУЦКІ - ПІСТОНЧИК (Ви будете сміятись, але Білорусь!..) Список і національності учасників ще уточнюються, хто бажає долучитись - шукайте Полежаку і пропонуйте йому хабарі. Кому не важко - перепостіть інформацію у себе.

5 липня 18.00
м.Кривий Ріг
Арт-Клуб "Shelter"
"Мої нездійснені мрії"
Літературно - музична туса присвяченна новій книзі Артема Полежаки за участі самого автора.
музичний супровід забезпечують гурти "Майна" та "Велосипед".
Ведучій вечора - Нафаня.
Вхід 50 грн. З флаєром - 40 грн.

вконтакті: http://vkontakte.ru/events.php?act=s&gid=10163456

Хтось має пісні гурту "Бульдозер"(Росія)? Звяжіться зі мною будь-ласка! Дуже хочу їх послухати.

Досить з нас! Не будьте байдужими! Петиція проти комісії з суспільної моралі тут: http://www.petition.org.ua/?action=view&id=129894

Я знаю – все, що відбувається – все на краще…
Я, все ж таки хотів би МАТИ. Її… Її тіло… Можливо вона б потім сказала таке: «Ти розумієш, у мене дитина…». Я би зніяково відповів їй: «Розумієш, мені тільки 21 і я ще навіть не думав про сім'ю…». Це було б безглуздим кроком з обох боків…
…Ми були дружніми з місяць. Вона була Сонечком, а Я допомагав їй світитись. Це навіть не було «близькими почуттями». Просто ТАК СТАЛОСЯ. І мені і їй ХОТІЛОСЯ. Але чого саме - й досі ніхто не може спромогтися на конкретну відповідь…
…І тут з’явилася інша. Ні, вона завжди була. Принаймні оці пів року. Але про неї якось не думалось. Я лишень спостерігав за Їхніми взаємовідносинами. Та ці відносини перестали бути взаємними. Й, взагалі, перестали бути відносинами. Вони перетворилися на взаємонеперетравлюваність(не знаю, який правопис має це слово)…
…Й справа не в тім, що я не можу дійти висновку, чи це насправді мені потрібне. Й не в тому, що я насправді цього не хочу. Справа просто у тім, чи це й дійсно залежить від нас. Чи й справді ми маємо змогу щось із цим ось вдіяти і чи взагалі ми можемо щось вдіяти!...
…Дивлюся в нічне небо. Згадую одну й іншу. За їхніми обличчями постає обличчя третьої…Безкінечний політ мислення…Знаю одне: усього багато. Але маю вибрати лише те, що ПОВИНЕН вибрати. І якщо я з Нею завтра буду – то це й має случитися. І відповім я їй таке: «Знаєш, я давно думав про сина…». І нехай мене простять небеса!

23:47
7.05.2009
Темченко Артур

дякую [info]sumne_padlo

Допоможіть будьласка знайти записи гурту "Карпатіяни", ті які укр. Буду дуже вдячний!;-)

Видаляю потроху власну сторінку в контакті. Так що, хто хоче зі мною контактувати - ось моя аська: 471981645.

Життя – це коли зносить мізки!

Дійшов тіко но до цього… І не те, щоби довго думав. Просто інколи воно приходить до тебе – те, про що колись думав. А ще завжди буває не так, як завжди. І думається не так, як думалося, бо думає вже «інша» людина. Tempora mutantur. Et nos mutamur in illis. І вже не хочеться хотіти так, як колись хотів! І дивишся, ніби з чужих очей. І не важливо, з яких очей дивитися. Аби ж тіки БАЧИТИ! Чути/відчувати/оцінювати/цінувати… Бути! Й будити в собі буття, коли засинає воно ненадовго. Бо проблем і помилок багацько навкруги і в тобі. А життя іще більше! Не забувайте про це!!!

 

Артур Темченко

24.12.2008

0:15

Привіт!

Обіймаю тебе як завжди…Але цього разу на тобі рюкзак. З'їжджаю лівою рукою по рюкзаку у пошуках твоєї спини. Закінчується рюкзак і починається хммм…твоя попа…Червонію… Ніяковію й зриваюся на слові. Ти цього не помічаєш, тому що темно. Мабуть…Десь у собі прошу в тебе вибачення(у собі в тебе…).Чомусь тепер я про це задумуюсь…Вважаю це чимось сакральним…майже недоторканим… Відчуваю тремтіння у грудях…Але після короткої співбесіди все повертається на свої місця. Я один. Ти одна. Разом ніколи не будемо(у сенсі інтимних стосунків.) Але чому так?! Відразу знаходжу/знаходимо відповідь – тому що так треба. ТИ для мене більше ніж дівчина(ти-сестра), я для тебе менше ніж хлопець(я-братик). У жінок і чоловіків різні погляди на такий стан речей. Може я помиляюся. Дай Боже, щоби я помилявся з цього приводу. Не дай Боже, щоби я взагалі помилявся!!!

9.11.2008

0.15

Темченко Артур

Цей стан називається ПОЛОНИНА. Кудись зникають усі думки... очі бачать те, що їм заманетьсяі у тому кількісному вимірі, у якому вони захочуть. Руки самі тягнуться догори. Долоні автоматично створюють два "ліхтарики"... Невідомо звідки з"являються неймовірні життєві сили... Зникає бажання спати, їсти, митися - ти чистий немов сльоза! Ситий як на Пасху... В голові приємно-порожньо... І в тебе все ДОБРЕ!!!!  P.S.Цей стан наступає на 2-3 день фестивалю(неважливо якого) від взаємодії музики, повітря та горілки, яка вливається в тебе, перетворюється на кров та циркулює венами...

Знаєш(тут я звертаюсь, власне, до себе самого), буває пишеш-пишеш, обмірковуєш, редагуєш, перекреслюєш, домислюєш, а потім викидаєш, викреслюєш із пам'яті, забуваєш з часом взагалі той факт, що ПИСАВ. Іноді навіть гірко стає…сумно, чи що. Насуваються  думки(наче важкі хмари, що притискують до землі), виходиш на двір, дивишся вперед, наспівуєш щось під ніс… і не хочеться нічого! Здається, і так все є. І немає чого сумувати, й немає чому радіти. Просто ВСЕ Є. Було, є і буде. Завжди. Але про минуле й майбутнє не думаєш. Не зважаєш на відстані. Живеш тут і зараз. Саме зараз пригадуєш майже все, що сталося за останній місяць(а сталося таки багато чого). Пригадуєш якісь обставини, від яких ставало незручно всередині, якісь запахи, кольори, забуті мелодії…Наспівуєш і забуваєш усе: те, що завтра буде важкий день і треба встигнути його прожити( від цих слів майже посміхаюсь), перехрещуєш руки на грудях і…ні, не думаєш, а ніби, ТОЧНО ЗНАЄШ. Життя – воно прекрасне, повне, гаряче, бурхливе й цікаве(якщо можна так сказати). Хоча, сказати – то означає сказати самому собі, так, щоби ніхто не почув, не здогадався…(але всі про це ЗНАЮТЬ). Принаймні, якщо не заплющують очі. А це дедалі трапляється все частіше.

Це вже потім, через хвилин 15 починаєш розуміти, що тобі 21(знову про себе), і треба щось робити. Але що??? Так. Жити. Навіть так: ЖИТИ!!! Прокидатися щоранку, думаючи про своїх близьких і рідних, зичити їм здоров'я й сил, зустрічаючи їх погляди десь там, в подушці; думати про землю, яка носить тебе, усіх людей, дає життєвої енергії, про небо, яке там(але поруч, навіть В ТОБІ); посміхаючись думати про те, що любиш, Любиш, ЛЮБИШ!!! Хочеш: бачити, як квітнуть абрикоси, як роса з'являється на траві, а сонце, стаючи все більшим, випаровує її, чути, як співають ранішні(найперші) птахи. Навіть не співають, а періодично видають звуки. Хочеш(бо без цього не можна!!!) бачити нерухомі поля ячменю, які ширяться, створюючи горизонт…Життя це перш за все неабияка можливість: рухатись і бути рухом, єднатися й бути єдиним цілим, посміхатися й приносити сміх, радуватися й дарувати радість життєву усім, наповнюватися й бути наповнювачем для когось/чогось, бути СТВОРЕНИМ й ТВОРИТИ!!! ...То ж живіть!!! І нехай БОГ СОХРАНЯЄ І ОДВОДЕ!!!

Вчора повернулися з відбіркового туру у м.Запоріжжя...
Кривбас зайняв перші три місця))))) Ми на це сподівались, то ж не дуже здивувались. Трохи сумно, що організатори не встигли послухати гурт "ВСЕ ДОБРЕ"....Дякуємо Дімону - людина, яка згодилася прийняти на ніч 16(!) людей!!!! То ж йому проспект, обжируха і 2 ящики горілки)))

Якось я збагнув, що бухати багато - не можу. Організм якось дивно реагує на довгі запої - через 3-4 дні синькі мені просто не хочеться бухати. І таке потім триває досить довго. Трохи пізніше збагнув, що не бухати не можу. Нє, ну були там 2 тижні, місяць, трохи більше місяця взагалі без алкоголю. Але це фігня. Все одно не можу не випити пляшечку свіжого, холодного пива після класної репетиції або після важкого дня в інституті. Хоча, я відчуваю, що ще декілька років і я ВЗАГАЛІ КИНУ ПИТИ.
А якось до мене дійшло, що без друзів не можу. Нє, ну буває, що їх обличча набридають і їх не хочеться бачити принаймні з тиждень. Але вже на третій день я відчуваю якусь "ломку" - мені не вистачає компанії! І знову хочеться бачити ці обличча, чути ці голоси...
І якщо у відносинах з алкоголем я його колись таки зраджу, то друзів ніколи і ні за що!

Все відбувається так, як треба: день-ніч, сонце-дощ, літо-зима, знайомства-заручення, весілля-розлучення. І люди з"являються в житті інших людей, тому що ТАК ТРЕБА! Якщо сьогодні сумно - завтра буде весело, тому що все закономірно.
І якщо люди приречені не бути разом, то вони, сподіваюсь, будуть таки підтримувати дружні стосунки.
Маю на це велику надію.

Вірте, надійтесь і Любіть, тому що без цього важко жити!

Чекаю на поїздку в Київ й сподіваюсь на сприятливу погоду... А ще, хочу на Шешори... І так, щоб усі туди поїхали!!!
"Всё в наших руках!"(с)

Я маю надію, що все буде добре у мене, у друзів, у рідних й близьких. Я зичу всім щастя, здоров"я й любові, натхнення, наснаги і нервів міцних!